У своїх поезіях-піснях Т.Шевченко з великою силою висловив нашу журбу і радість, затаврував неволю і оспівав боротьбу за волю, оплакав гіркоту наших поразок і втрат та звеличив – тріумф перемог. Особливо нещадно Кобзар викривав плазуючу продажність тих наших земляків, яких і сьогодні можна назвати: «раби, підніжки, грязь Москви…» Адже саме вони породжують рабську безнадію і руйнують сподівання на краще.

Закінчення.
Початок у №5(29)

А далі страшні пророчі слова: «Зрештою владоможці відберуть у селян ту хлібину (частку), котра належить землі. Земля довго мовчатиме, але ж прийде час – і виснажена, доведена до безплідності вже нікого не зможе нагодувати. Тоді почнеться страшна біда. Кров литиметься доти, допоки не народиться економічна система, яка буде шанувати закони Бога, по яких має людина жити, шануючи Боже творіння – природу.» (Найбільше диво – життя. Спогади. Микола Руденко.)
Прислухаємось до духовного заповіту Миколи Руденка: «Коли ми дивимося на нашу Україну з боку землеробства, то нам одразу ж стає зрозумілим її елітарне становище на земній кулі. Впродовж тисячоліть цю землю було законсервовано для вирішального уроку в історії людства. Земна цивілізація підходить до свого завершального екзамену, а його підсумки значною мірою залежатимуть від того, як цей екзамен складе Україна. Не доведи Господи, щоб вона повторила долю Арґентини.» (Енергія Прогресу)/ Задумаємось, чи є для нас вихід. Вихід є – і це знову ж таки Слово Боже:  «Не відвертайся від важкої праці і від землеробства, яке встановлено Всевишнім!» (Біблія Сир.7:15)