Продовження теми.
Початок в минулих номерах.

Розглянемо це на прикладах народної творчості й поезії.
Приказка: на городі бузина, а в Києві дядько – означає нелогічний вислів, «нісенітниця».
Фразеологізм: «чорт-віть-батька-його-знає-що» – означає «беліберда».
Для українця ці приказка і фразеологізм зрозумілі, звичайні, буденні, бо ми їх чули багато разів від різних людей і в нас сформувався більший чи менший об’єм поняття цих виразів загалом. Крім того, склалося розуміння складових елементів цих виразів, які становлять лінгвістичне тло і приказки, і фразеологізму. Лінгвістичне тло розширює зміст-висловів, робить емоційно насиченими, поглиблює зв’язки індивідуальної мови з українською мовою як такою, збагачує духовно, а разом з тим дає нам горде почуття національної оригінальності, неповторності, краси. Велике значення історичного тла для виявлення в слові національного духу особливо яскраво видне на прикладах поезій. Візьми ту ж поезію:

Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилі підійма.